Прозорість та інформаційна відкритість закладу


Копайгород, як містечко-фортеця, відоме ще з ХVІІ ст. Містечко Копайгород… Майже чотири століття ці гарні слова близькі людям, доля яких бодай якимось чином пов’язана з цим населеним пунктом. 23 березня 1624 року король Польщі Сигізмунд ІІІ вручив вірчу грамоту державцю їдалень королівських маєтків у Барському старостві Лукашу-Казиміру Мястковському. В цьому ж році містечко одержало Магдебурзьке право, дозвіл на торги по п’ятницях і неділях, а також річний ярмарок, звільнення міщан від усяких повинностей на 20 років і особливу печать із зображенням Божої Матері, яка тримає на руках Спасителя, з написом «Patrona oppidi Novogrodensis» (покровителька міста Новогорода).
Містечко Копайгород, а пізніше селище міського типу, як і десятки інших маленьких градів були важливими ремісничо-торговими центрами Східного Поділля, осередками релігійного та культурного життя українців, євреїв, поляків.
У 1863 р. в пристосованому приміщенні містечка відкрито однорічну церковно-парафіяльну школу. У 1883 р. біля церкви було побудовано нове приміщення. А в 1903 році Міністерство народної освіти Росії відкрило в містечку ще одну однорічну школу – міністерську.  1908 року в обох школах навчалось 69 учнів. Навчання, як і у всіх церковно-парафіальних і міністерських школах, проводилося виключно російською мовою. Діти євреїв навчались у кількох приватних школах – хедерах з мовою навчання ідиш.
Роком заснування Копайгородської середньої школи можна вважати 1911 рік, коли міністерство освіти Російської імперії відкрило 3-класну школу (прогімназію). Будівництво трьох капітальних приміщень у північній частині Копайгорода здійснювало земство. У головному корпусі розташовувалось три класи, учительська, канцелярія та кабінет директора. Два будинки було побудовано для сімей учителів.
Першим директором школи був призначений Терлецький Михайло. 1913 року на цій посаді його змінив Мудрик П.О. Очолював школу він до початку першої світової війни (1914 р.)
У 1921 році була відкрита 6-річна школа сільської молоді, яка незабаром стала семирічкою. У 20-их роках ХХ століття велику роль у навчанні учнів школи відігравали учителі Миколайчук І.О., дружина завідувача школи -  Мудрик В.К., Стахов В.І., Войтко В.І., Пижук, Войшицький О.Ф.
У 1921 році в містечку також було відкрито 4-річну трудову школу для дітей єврейських родин з мовою навчання ідиш, яка згодом стала семирічкою.
У 1923 році для ліквідації неписьменності серед дорослого населення містечка було відкрито два лікнепи. Першим, з українською мовою навчання, керував за сумісництвом учитель Якимлюк Лука Іванович, другим, з єврейською мовою навчання (ідиш), – завідувач єврейської трудової школи Кріцман Герш Нусімович. У 20-х роках лікнепи давали по два випуски щорічно.
У 1935 році на посаду директора був призначений Басенко Є.В.  За досягнення у навчанні та вихованні підростаючого покоління у 1937 році Наркомат освіти УРСР нагородив школу Перехідним Червоним прапором, який досі є реліквією школи,  комплектом духових інструментів, грошовою премією у розмірі 2 000 рублів, а також школі, серед п’яти кращих шкіл України, було присвоєно ім’я великого російського поета-класика -  О.С.Пушкіна.
У 1937 році школа здійснила перший випуск 10 класу і стала за статусом середньою.
У 1939 році єврейська семирічка була приєднана до Копайгородської середньої школи.
Копайгород в 1941 році був окупований німецькими фашистами,  згодом влада у містечку перейшла до рук румунських окупантів. Перехідний Червоний прапор  зник із школи. Цій пригоді не надавалося якогось значення, аж поки в 1944 році на території Угорщини, поблизу міста Дебрецена, радянський снайпер О.С.Дорошенко не виявив прапор у вбитого салашиста. У 1945 році за завданням командира частини -  полковника Бідахи -  рятівник повернув на урочистій лінійці прапор-реліквію колективу школи.
 Чимало випускників та учнів школи були призвані до лав діючої Червоної армії. 243 із них не повернулися із поля бою. Серед них і вчителі: Лущенко М.Л. та Плита О.В.
Необхідно відзначити, що під час Великої Вітчизняної війни румунська окупаційна влада не зупиняла навчальний процес. Навчання здійснювалось українською мовою і навіть 10-класникам видавались атестати про середню освіту. Після звільнення області від окупантів учителі, які викладали в період фашистської окупації, були звільнені з роботи і притягнені до відповідальності.
Після визволення Копайгородського району терміново було відновлено навчання. Вже в березні 1944 року в школі  розпочався навчально-виховний процес. Проте всі учні були залишені на повторний рік.
У Копайгородському районі восени 1944 року в усіх трьох типах шкіл навчалось 3317 учнів. У 1946 році в районі було 27 шкіл, із них 3 – середніх (Копайгородська, Лучинецька, Поповецька), 12 – неповних середніх шкіл, 12 – початкових.
У післявоєнні роки школу очолювали Сидоренко,Пірус В.К.,Святенко,
Терезман Ф.С., Книгіна Г.С.
З 1955 р. по 1963 р. директором школи був Боднар М.Ф., краєзнавець, який написав історію с.Шипинки.
Більше 20-ти років(1963-1985) школою керував Вохівйцеський І.А.,з ініціативи якого розпочалось будівництво типового приміщення школи.
 Будівельні роботи проводились за фінансової підтримки радгоспу «Більшовик». Дуже багато зусиль в організації будівництва доклав директор Легкий А.П., Герой Соціалістичної Праці, Заслужений агроном УРСР.
1977 року відкрила двері нова школа.
У січні 1986 року навчально-виховний процес у школі очолив Науменко В.В., молодий, але досвідчений вчитель історії. Йому вдалося не тільки зберегти традиції школи, але й примножити їх. Насамперед, він подбав про матеріальну базу. В складних соціально-економічних умовах початку 90-х років йому вдалося встановити дах на новому приміщенні школи, а дещо пізніше, в 2002 році, раціонально використавши транш Світового банку, згідно соціального проекту Українського фонду соціальних інвестицій завершити покриття шифером спортивного та актового залів. Транш становив 305 тисяч гривень. 2% від цієї суми зібрали батьки, а майже 8% коштів виділили спонсори, серед них найактивнішу участь взяли: брати Любуні – Володимир Степанович та Олександр Степанович, Бушинський Л.В., Бігун В.Г., Гапошин М.Ф.
2002 року старшокласники вперше сіли за комп’ютери в спеціально обладнаному комп’ютерному класі.  У 2005 році відкрив двері новий комп’ютерний клас, який під’єднано до мережі Інтернет.
У 2007 році відповідно до Державної програми «Шкільний автобус» школі виділено автобус на 20 посадочних місць, а наступного року його замінено на комфортний автобус марки «Богдан» на 26 посадочних місць. У грудні 2011 року за програмою «Шкільний автобус» школа отримала ще один – «Еталон».
У 2008 році також згідно Державної програми школа одержала інтерактивний комплекс кабінету математики (мультимедійна дошка, мультимедійний проектор та персональний комп’ютер). Учителька Науменко Л.В. ефективно використовує сучасне обладнання на уроках математики.
У школі є 1 інтерактивна дошка, мультимедійний проектор, 21 комп’ютер, 7 телевізорів, 6 графопроекторів та інша аудіовізуальна техніка.
 У школі діє кабінетна система навчання.
Для послуг учнів є бібліотека з просторим читальним залом, весь фонд якої складає біля 28 000 примірників, в тому числі понад 15 000 підручників, сучасний спортивний та актовий зали, їдальня.
«Кожна школа гордиться не кількістю, а славою своїх учнів» (М.Пирогов). Копайгородську школу добрим словом згадують чимало її випускників. Для учнів школи взірцем для наслідування є випускники: Осипчук В.В. – Герой Соціалістичної Праці, Заслужений агроном УРСР; Бідний М.О. – директор Київської та Каневської ГЕС; Цехмістер В.Т. – художник, Заслужений працівник культури; Захарчук М.П. – заслужений геолог; Мамчур П.С. – Майстер спорту СРСР; Савицька-Свитюк Ж.Б – член Національної Спілки письменників України; Жолукевський В.Ф. – генерал-майор; Колесник М.І. – доктор технічних наук, Костюк Г.Я. – професор Вінницького медуніверситету, Подолинний А.М. – професор Вінницького педуніверситету, член Національної Спілки письменників України, публіцист, краєзнавець; Кручок С.І. – доктор сільськогосподарських наук; кандидати наук – Крупельницький В.А., Богданова Л.П., Дяков В., Мізерний В.М., Любунь В.С., Любунь О.С., Борсолюк В., Гулевич-Кухар Н.І., Конівіченко І.Л., Пушкар В.В. тощо.
За 77 випусків Копайгородську школу закінчили 4715 учнів. Із золотою медаллю – 235, із срібною – 77.
Наша школа не відстає від ритму сьогодення. Вона живе майбутнім. У 2009-2010 н.р. школа виборола грант на суму 20 000 грн. в конкурсі проектів у рамках реалізації обласної Програми розвитку інформаційних, телекомунікаційних та інноваційних технологій в закладах освіти.

Дирекція школи, педагогічний колектив постійно дбають про
поліпшення  навчально-виховного процесу, вдосконалення своєї педагогічної майстерності, вирішення нагальних шкільних проблем. Протягом останнього часу школу пофарбовано, здійснено благоустрій прилеглих територій, реконструйовано квітники, насаджено нові дерева. Випускники 2012 року висадили алею кущів калини та плодові дерева.

Створено зручності для дітей: облаштовано дві внутрішні вбиральні, проведений ремонт системи опалення, розпочата робота по заміні вікон на енергозберігаючі. Проводяться поточні ремонти, в багатьох класах-євроремонти, здійснюється переоформлення стендів школи.

Усі учні охоплені гарячим харчуванням, здешевлення якого відбувається за рахунок вирощеного на пришкільних ділянках.

В січні 2018 року заклад отримав 11 нових ноутбуків.

По програмі "Нова українська школа" з державного та районного бюджету виділені кошти і облаштовано сучасне освітнє середовище для учнів 1-х класів 2018-2019, 2019-2010 навчальних роках придбано дидактичні матеріали, сучасні меблі, комп’ютерне обладнання.

У грудні 2019 року заклад отримав навчальне обладнання та приладдя для оснащення кабінету фізики на суму 359604.00 грн.

У жовтні 2020 року за рахунок державної субвенції було оновлено обладнання їдальні  закладу, а саме: пароконвектомат, пусудомийна машина, холодильник, картоплеочищувальної машини, електром’ясорубки, обладнання  для мийки посуду високого тиску, мийки з нержавіючої сталі, тістозмішувальної машини, електричних сковорідок, роздаточної лінії.